Блоги

Це – Тарас Шевченко. І він дуже злий. І я його розумію. Днями він вийшов у прокат і йде неясно для кого. Адже на нього ніхто не йде. Зали порожні.

Журналіст Лєна Чиченіна  на своїй сторінці у фейсбук розповіла про фільм «Тарас. Повернення», показ якого зараз йде в українських кінотеатрах, однак зали під час сеансів пустують.

“Це – Тарас Шевченко. Точніше – кадр з фільму «Тарас. Повернення». Коштує фільм майже 45 мільйонів гривень. Днями він вийшов у прокат і йде неясно для кого. Адже на нього ніхто не йде. Зали порожні. Тому, друзі, у мене до вас важливе запитання. Ви взагалі про цей фільм чули? Знали, що він виходить у прокат? Ну і якщо чули, то чи зацікавилися? Напишіть, будь ласка, це важливо” – написала на своїй сторінці журналістка.

Після шквалу коментарів під постом Олена спробувала розібратися, чому фільм про Тараса Шевченка ігнорують глядачі. Пряма мова:

Це – Тарас Шевченко. І він дуже злий.

І я його розумію

Мій попередній пост несподівано викликав ажіотаж у коментах. Я написала, що у прокат вийшов байопік про Шевченка, на який ніхто не ходить. Як так? Батько ж нації! І ось, завдяки вашим коментарям, ми зараз окреслимо причини цієї ганьби.

Перша і головна причина.

У багатьох продюсерів є два святі правила роботи з фільмом.

Перше правило: нікому не розповідати про свій фільм. Друге правило: ніколи нікому не розповідати про свій фільм.

Так трапилося і з «Шевченко. Повернення». Про стрічку чули одиниці. Продюсери забили на рекламу і роблять так вже не вперше. І не вдруге. І взагалі – це одна з найбільших проблем нашого кіно.

І на це теж є причина. Продюсери, отримуючи державне фінансування, не повинні його повертати. Вони повинні здати стрічку, відзвітуватися – і все. Далі – як Зеленський, никому ничего не должен. Ніхто не зацікавлений в успішному прокаті. Гроші заробляются на виробництві, нічого нікому повертати не треба – стимулів нуль. І не обов‘язково треба бути падлюкою – просто система є гнилою і розбещує учасників. Держсектор як він є.

Але це ще не головна проблема, шановне моє товариство. Справа в тім, що від невдачі не застрахований ніхто. З перших спроб можна налажати там і сям. Є специфіка ринку: комедії збирають багато глядачів, сімейне кіно – теж, драми – менше, артгаус – ще менше. Усе це варто враховувати. І поедставники Держкіно постійно використовують цей аргумент. Но.

Якщо це вже не перша, не друга і не двадцята спроба? Якщо ми знаємо людей, які у своєму доробку мають 90-95 відсотків провалів? І якщо вони роками, на кожному пітчингу знову і знову отримують фінансування? Часто одразу на кілька проєктів, а це десятки мільйонів гривень. І майже гарантовано проваляться знову.

То як це називається? Хуйомайо?

Стимулу для успішного прокату немає двічі. Гроші повертати не треба і інституту репутації немає. Хоч десять разів провалися – тобі знову дадуть грошей.

Чого дають – питання до експертів. Бугага.

Якщо почуєте щось про те, що зараз врем‘я таке і народ не йде в кінотеатри – не вір, мій сину, цьому п***дарасу. Український фільм «Де ти, Адаме» вже давно йде з небаченим ажіотажем. Хоча ничего не предвещало. Але стрічка має релігійний підтекст і продюсер гарно попрацював з церквами. Церкви почали рекомендувати її прихожанам і влаштовувати обговорення щонеділі. І понеслося.

Є і друга причина. Завдяки школі величезну кількість українців нудить вже від самого слова – Шевченко. І на байопік про нього ці люди не підуть низачто. Я давно маю конспірологічну теорію, що факультети української літератури – це кагебешне творіння.

Шкода, бо у фільмі Шевченко зовсім не такий. Він самоіронічний і стає зрозуміло, чого його любили жінки. Незважаючи, шо він такий здихля.

Третя причина – у якості. Людям не сподобався трейлер. Але особисто я не можу сказати, що фільм гавно і невдалий.

Він дивний, своєрідний. Це не урапатріотизм, не агітка. Не масовий і не фестивальний. Не сучасний і не старомодний. Але він мене дуже заінтригував. І я піду дивитися його знову. Він має свою цільову аудиторію, хоч і не дуже чітку. Але з нею не працюють. Тому зали порожні.

До речі. «Тарас. Повернення» знятий ше кілька років тому. Продюсер прямо і публічно казав, шо не хоче його випускати. Режисер, ясна річ, злий.

Як і Тарас, наш сивочолий батько, ось на цьому фото.

 

Думку автора опубліковано без жодних змін синтаксис та орфографію збережено. За новими правилами соц мережі Фейсбук уся інформація яка не підтвердженна офіційними довідками, штампами та печатками не може бути опублікована як новина, а всі видання які публікують таку інформацію є прибічниками сил зла, саме тому від сьогодні ми публікуємо усі матеріали з поміткою “Думка автора”.

Пряма мова
Від редакції. Будь ласка не ображайте один одного у коментарях. Вам, що не вистачає реального негативу? Різні точки зору це нормально. Шановні усвідомлюйте відповідальність, за поширення інформації, простими словами, не пишіть про те, чого немає.

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Правда завжди десь посередині. Інформація не підтверджена документами є лише думкою конкретної людини, яку ви можете поділяти або ні.

Все добре залежить від кожного ! Творимо добро прямо зараз разом з Вами ! Дякуємо за увагу !

 

Думку автора опубліковано без жодних змін синтаксис та орфографію збережено. За новими правилами соц мережі Фейсбук уся інформація яка не підтвердженна офіційними довідками, штампами та печатками не може бути опублікована як новина, а всі видання які публікують таку інформацію є прибічниками сил зла, саме тому від сьогодні ми публікуємо усі матеріали з поміткою "Думка автора".

Пряма мова

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Показати більше
Back to top button